ВАСИЛЕНКО Павло Іванович

(24. 06(06. 07). 1891 – 03. 09. 1937)

Народився у с. Ведмеже Роменського повіту Полтавської губернії (нині Роменського району Сумської області). Після початкової школи закінчив Роменське реальне училище. 1909 вступив до Петербурзького гірничого інституту, завершити навчання в якому через брак коштів і революційні події зміг лише 1923 (давав платні уроки, працював у геологічних, гідротехнічних, меліоративних партіях у Приамур’ї, на Волині та Донбасі). З дипломом гірничого інженера переїхав до Києва, влаштувався на роботу молодшим науковим співробітником Геологічного кабінету ВУАН (разом з геологічними кафедрами 1926 реорганізовано у Науково-дослідний геологічний інститут) та водночас інженером-геологом відділу прикладної геології Українського відділу Геологічного комітету. З першого року організації викладав польову геологію в Київському геологорозвідувальному технікумі. 1935 за комплекс наукових праць присвоєно науковий ступінь кандидата геологічних наук без захисту дисертації. Відомий як дослідник бурштинів, марганцевих руд, вапняків для цукрової промисловості та сировини для скляно-фаянсового виробництва. Серед найзначиміших праць – «Про наслідки розвідкових робіт у Хощеватому в 1923–1924 роках» («Вісник Українського відділу Геологічного комітету», 1926, вип. 7); «Бурштини Київщини» («Труди Українського науково-дослідного геологічного інституту», 1928, т. 2); «Манганова партія» («Бюлетень Українського відділу Геологічного комітету», 1929, № 1–2); «Геолого-розвідкові роботи на бурштини (янтарі), проведені партією УРГУ в районі с. Старопетрівці – Вишгород на Київщині року 1929» (К., 1932); «Нікопольський марганорудний район» («Корисні копалини України», К., 1934). Результати майже десятирічних досліджень у Нікопольському басейні оформив у вигляді рукопису («Нікопольський марганцеворудний район»), який мав представити для захисту як докторську дисертацію. У квітні 1937 заарештований, після шестимісячного слідства 3 вересня за звинуваченням у контрреволюційній і шкідницькій діяльності на засіданні виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР засуджений до розстрілу. Похований у Биківнянському лісі поблизу Києва. Реабілітований 1956.

Література: Макаренко Д. Є. Василенко Павло Іванович // Енциклопедія Сучасної України. К., 2005. Т. 4; Його ж. Василенко Павло Іванович // Голгофа українських геологів. К., 2007.

2001-2017 © Інститут енциклопедичних досліджень НАН України